Natsionalʹnyy Muzey-Zapovidnyk Ukrayinsʹkoho Honcharstva V Opishnomu — Attraction in Опішнянська селищна громада

Вам тут не раді. І ви це відчуєте.

Із подругою вирішили провести вихідні на Полтавщині, дізнатися більше про геніальну родину Кричевських і мистецтво Опішнянської кераміки, отримати позитивних емоцій і придбати кілька виробів, щоб підтримати місцевих майстрів. Пів дня добиралися з Києва, натхненні приємним передчуттям, але в підсумку отримали лише розчарування.

Мистецькі твори, представлені у музеях, справді неймовірні, але працівники комплексу абсолютно не зацікавлені в тому, щоб закохати відвідувачів у свою експозицію.

Ми відвідали чотири музеї і в жодному з них не змогли отримати екскурсію. То нас спрямовували в наступний музей, то нарікали, що бракує людей, але все зводилося до того, що переглядати виставку доводилося самими. У музеї мистецької родини Кричевських нам увімкнули відео каналу 1+1 — і на тому дякуємо.

Вишенькою на торті став "майстер-клас" із гончарства у Національному музеї-заповіднику гончарства, який нам дуже завзято рекламували на касі. "Майстер" на прохання показати техніку відповіла, що це безплатно, тому вона нікого не вчить і нічого не підказує, а просто дає спробувати. Не зрозуміло, чому це назвали майстер-класом і навіщо там ця людина, якщо з тим самим успіхом можна залишити шмат глини — і відвідувачі самі будуть його м'яти. Це було о 16-й годині у суботу і вона, певно, хотіла якнайшвидше спекатися відвідувачів і піти додому. Так само, як і власники кафе на території: о 15:40 воно вже було зачинене.

Єдиний вияв інтересу до нас ми відчули у музеї Олександри Селюченко та на касі Національного музею.

Із важливого: територія величезна (від зупинки автобуса до головного музею і назад — 6 км, і це ми не все обійшли), тому якщо ризикнете відвідати це місце — їдьте машиною. У такий спосіб також уникнете підозріливих поглядів місцевих, які чомусь досі не звикли до туристів і витріщаються, немов на інопланетян. А також не доведеться поспішати на останній автобус до Полтави, який за розкладом відбуває о 17:40, але насправді може приїхати, коли йому заманеться (щоб це дізнатися — довелося поспілкуватися з хамовитою касиркою).

Але врахуйте, що дорога жахлива, яма на ямі. Водію автобуса доводилося не раз виїжджати на зустрічну смугу або обочину, щоб їх оминути.

Можливо, якби туристів тут любили більше, то їх ставало б більше і коштів вистачало б на дороги. Ми свої витрати на дорогу на вхідний квиток вважаємо невиправданими і не рекомендуємо це місце до відвідування. Можливо, у приватних майстернях, на згадку про які працівники державного комплексу закочували очі і фекали, нас прийняли б привітніше. Але бажання перевіряти вже немає.

У висновок так і проситься приказка: чого бідні — бо дурні, чого дурні — бо бідні. Туристичний потенціал колосальний, але інфраструктура, сервіс, відсутність загальної концепції — це дно, яке...

гончарна столиця вразила бездоріжжям і правдивим гончарно-митецьким раєм. Тут, в Опішні, зовсім розкішна мережа музеїв, які правда відображають лише майстерність ХХ сторіччя і взагалі не чіпають історії виробів з глин (на жаль). А от кількість і різномаїття сучасних мистецьких творів з глини захоплює. Три висновки про українців на основі експонатів Національного музею гончарства. Здається найпоширеніший образ - це жінка. Їх багато – це і берегиня, і мама, і кохана, і зваблива, і просто така яка є. Українцям мав би бути фемінізм чимсь диким і незрозумілим, оскільки дівчині-дружині-матері-бабці віддано стільки честі, пошани, уваги, захоплення і позиції, що ніякий фемінізм ніколи на те неспроможиться. При цьому не руйнуючи позиції світотворчої рівноваги чоловічої першості. Українська сім'я – це чоловік і жінка. Ось це порадувало – цілий ряд композицій представляли пари: він і вона, закоханий і закохана, чоловік і жінка. За новими редакціями шкільних підручників від МОНу така різностатева пара уже стереотипна і дискримінаційна. Доведеться знищувати тисячолітню історію і ще давнішу віру що сім’я то таки двоє і таки тато і мама. Українці у глибинних нетрях душі язичники - вони ними були, ними ж і лишаються. Християнізація? Православ‘я? Воно антуражем вписалося в український світогляд, докорінно не змінивши у переважній більшості духовної матриці. Поганські образи, мотиви та ідеї скрізь - якщо до цього додати ще й народні пісні то очевидно, що і через 1030 років християнство (як воно в Євангелії зображене) ще так і не стало частиною української душі. До речі цифра «1030» заважає православній церкві зайнятися духовним просвітництвом народу, який категорично потребує ре-євангелізації. А протестантам і католикам самим з цим не справитись. Але біда східних єрархів усякого рівня і сословія що досягання і утримання їхнього владного положення та питання статусів робить їх далекими від головного - бути Божим пророчим голосом що викриває гріх і заблудження як в народі на низу, так і вгорі та веде до пізнання і поклоніння Трійці не лише в неділю і не лише малий процент народу. Мій погляд зі сторони - для добра нашого народу та утвердження Ісусового вчення українське православ`я потребує якнайшвидшої і глибинної реформації. Чи посприяє цьому подарована з-за моря незалежність? Дуже хочеться сильно...

Ми придбали квиток на відвідування всіх музеїв за 430 грн (з врахуванням майстер- класу)

Як виявилось музеї "розкидані" по території села і між ними велика відстань. А також відсутня будь яка логіка у їх відвідуванні. Тобто налічуючи 7 музеїв, вам не скажуть з якого краще починати (чи яким закінчувати) щоб глибше зануритися в історію гончарства.

Більш того, немає актуальної карти, деякі музеї взагалі не працювали і нас про це не попередили. Деякі були зачинені " за власним бажанням" з табличкою " сьогодні не працюємо"

Вже на території нац музею відвідали інститут дослідження керомології з бажанням познайомитися з керамікою з основ. Працівниця музею на питання: "чому на декількох з виробів написано "Опошня"?", була відповідь: " це про історію треба розповідати..🤔"

На точнююче питання, чому все ж змінилась назва селища з Опошне на Опішня, відповідь була :" я не знаю, може на виробі одруківка☺️"

Наступна зупинка була на майстер классі

Він полягав у тому, що майстриня мовчки сіла ліпити виріб, зробила його за 30 секунд, нічого не пояснюючи.

Наголошуємо, що кассі ми заплатили додаткові гроші, за можливість спробувати зліпити власний виріб і забрати його. Коли настала наша черга ліпити, майстриня зробила все сама нам дозволили доторкнутись тільки пальцем.

Коли ж намагались самостійно щось з ним зробити майстриня " примусово" змінювала виріб на свій смак. Доречі вироби дуже маленькі, мочити їх неможна, нас про це не попередили в цьому музеї.

І власне нічого не розповіли про кераміку, глину та гончарне мистецтво.

Також майте на увазі, що самостійно дослідити історію ви не зможете, так як відсутні будь які супроводжуючи...