Museum of the History of the Poltava Battle — Attraction in Полтавська міська громада

Один із перших стаціонарних музеїв міста — Музей історії Полтавської битви (27.06.1709), відкритий за ініціативи відомого краєзнавця І.Павловського з нагоди 200-річного ювілею баталії у червні 1909 року. В роки громадянської війни після кількох пограбувань музей тимчасово припиняє свою діяльність. Відновлює її 23 вересня 1950 року в будівлі колишнього військового госпіталю ветеранів останньої російсько-турецької війни 70-х років XIX століття. Новітня музейна збірка поповнювалась експонатами з Полтавського краєзнавчого музею, Київського історичного та художнього музеїв, Артилерійського історичного музею Ленінграда, Ермітажу.

У 1981 році музей і комплекс пам’ятників, пов’язаних з Полтавською битвою, оголошено державним історико-культурним заповідником «Поле Полтавської битви», загальною площею 771,5 га. На заповідній території розташовано чотири стародавніх поселення та понад 30 курганів скіфської доби. Окрім Полтавської битви, тут відбулась битва 1399 року Великого литовського князя Вітовта з татарськими ордами ханів Едигея і Темір-Кутлуя та битва полтавського полковника М.Пушкаря з гетьманськими загонами І.Виговського.

Сучасні зали музею містять унікальні експонати кінця XVII століття та періоду Північної війни (1700-1721): портрети українських гетьманів, гравюри, медалі, колекція холодної та вогнепальної зброї європейського та східного зразків, особисті речі Петра І. У найбільшій залі музею представлена велична діорама із зображенням останніх хвилин Полтавської битви. На території компактного музейного містечка місце поховання загиблих царських солдатів — Братська Могила (1709 рік — поч. XX ст.), пам’ятник Петру І (А.Адамсон, 1915), Сампсоніївська церква (1856-1907) та інші об’єкти.

Музейною установою за домовленістю улаштовуються сюжетно-тематичні екскурсії в історичному одязі епохи Північної війни.

Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» єдиний серед історико-культурних заповідників України, який входить до міжнародної асоціації військово-історичних музеїв світу (ІАМАМ), що діють під егідою ЮНЕСКО. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1761 Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» оголошений об’єктом культурної спадщини національного значення та внесений до Державного реєстру нерухомих...

The Museum of the History of the Poltava Battle is a cultural and educational institution dedicated to studying and commemorating the events associated with the Battle of Poltava. The museum's exhibition includes artifacts, documents, maps, and other objects that reflect the history and course of the battle, the role of key participants, and the consequences of this event for Ukraine and Europe.

The museum organizes tours, lectures, exhibitions, and other events aimed at popularizing historical knowledge and fostering patriotism among visitors. Such events help visitors better understand the importance and significance of the Battle of Poltava in the history of Ukraine and...

Впечатление от хорошего музея было напрочь испорчено работницами музея (смотрительницами). Думаю, что профессия смотрителя музея требует наличия какой-то хотя бы общей культуры и развития. Они должны ненавязчиво приглядывать за посетителями и не мешать им погружаться в историческую эпоху, а также должны сами соблюдать порядок и тишину в музее. Но оказалось, что именно смотрители не только не соблюдали правила поведения в музее, но и активно их нарушали. Смотрительницы находились все вместе в центральном зале с панорамой, громко галдели, обсуждая свои бытовые новости, создавая шум и мешая. Периодически кто-то из них (а все они были не в войлочных тапках, а на каблуках) пробегал по музею с деревянными полами на своих каблуках, создавая эффект "от топота копыт..." Пробежки были частыми и не давали сосредоточиться на текстах, которых в этом музее много. А их хотелось прочитать, п.ч. реально интересно. Информации по предмету много противоречивой. Но смотрительниц это мое желание все прочитать очень раздражало. Одна из них подошла и начала предлагать сфотографировать коды, чтоб почитать потом все дома. А мне дома не надо, мне нужно на месте, я специально для этого выделила время и настроилась именно на эти события. Такое впечатление, что посетители очень мешают смотрительницам заниматься на работе своими повседневными делами, не имеющими отношения к должностным обязанностям. А сидеть каждая должна в своем зале, не нарушая при этом тишину ни разговорами, ни громким топаньем, ни "мудрыми" советами. Было бы хорошо, чтоб руководство музея напомнило об этом работникам. А сам...