Svyato-Troyitsʹkyy Ioninsʹkyy Monastyr Ukrayinsʹkoyi Pravoslavnoyi Tserkvy — Attraction in Kyiv

Свято-Троїцький Іонінський чоловічий монастир розташован на височині, в древньої місцевості Києва яку називають Звіринець, а гору - Звіринецькою. В оповіданнях преподобного Феофіла Київського є замітка про те, як він їхав з Китаївської пустині в Лавру, але його бичок несподівано зупинився на Звіринецькій горі як вкопаний і не хотів нікуди йти довгий час. Бути тут великої святої обителі, - подумав тоді преподобний Феофіл. Цю місцевість також називають російським Афоном. Саме тут і оселився ієромонах Видубицького монастиря Іона в 1860 році. В березні 1862 року над урочищем все освітилося вогнем і Іона сторопівши поспішив на порятунок інших ченців від пожежі. Але на місці пожежі він побачив що в стовпі неопалимого полум'я стоїть Богородиця в оточенні святих, яка поросила його облаштувати тут монастир. З благоустроєм монастиря Іони допомогла княгиня Васильчикова, якої він був духовним батьком. Пожертвувавши велику суму, вона також зайнялася клопотанням про заснування обителі у імператора Олександра II. Після того, як імператор дав свою згоду, на Звіринецькою горі виросла Свято-Троїцька церква зі школою-інтернатом для хлопчиків і лікарнею на її території. У 1871 р в монастирі збудовано кам'яну Троїцьку церкву. З того часу обитель безперервно розширювалася, число її мешканців (ченців і послушників) досягла 600 осіб, для яких були побудовані 45 житлових споруд, зокрема 4-поверховий корпус на 87 кімнат. Крім того, було 5 корпусів для прочан, 4 приміщення для працівників, різноманітні господарські споруди, мальовнича і палітурна майстерні. При монастирі продовжували діяти притулок і лікарня (для якої в 1912 р за проектом Миколи Гарденіна був побудований новий двоповерховий корпус). Монастирю належали 7000 десятин землі в Полтавській і Київській губерніях. Після встановлення в Києві радянської влади монастир переживав не найкращі часи: 5 червня 1918 року будівлі обителі серйозно пошкодив вибух на артилерійському складі, недобудовану дзвіницю розібрали, а з цієї цегли побудували сільськогосподарську академію. У 1934 році монастир закрили, а ченців вислали до Казахстану. У корпусах обителі в різні часи були дитяча колонія, склади, майстерні, гуртожитки. У 1935 році Іонинськоий монастирь виявився на території нового ботанічного саду. У 60-тих роках Свято-Троїцьку церкву хотіли перебудувати під ботанічний музей, а під її куполом встановити пам'ятник біологу Івану Мічуріну. Однак здійснити задумане так і вдалося. Лише в 1991 році в храмі почали відновлюватися богослужіння, а сам монастир почали реставрувати. У 1995 році Священний Синод УПЦ зарахував Іону Київського до лику святих. Сьогоднішній Свято-Троїцький храм монастиря вражає своїми красивими іконостасами і розписами. За літургією і богослужіннями звучать давньоруські й візантійські церковні піснеспіви, але основою служб є Києво-Печерський статут і розспів, який являє собою кращі співочі традиції святий Київської Русі. Також в монастирі знаходяться найстаріші баштовий годинник Києва, якій було виготовлено в Парижі...

Іонинський монастир був заснований отцем Іоною на історичній місцевості Звіринець. На тому місці, де сьогодні стоїть обитель, часто траплялися дивні речі: то стовпи вогню простягались аж до неба, то розливалася вода, яка застигала на одному місці. За життя отця Іони чутки про цей монастир, який київський митрополит Євгеній назвав «Руським Афоном», розносилися по Русі, і паломники приїжджали сюди з усіх округ для того, щоб поклонитися святим місцям

Історія Іонинського монастиря починається з 1860 року, коли ієромонах Видубицького монастиря Іона оселився на Звіринецькій горі. Згодом до нього приєднались ще два монаха – Гавриїл та Ілларіон. У березні 1861 року їм на горі явилася Матір Божа з настановою збудувати тут обитель.

Із благоустроєм монастиря Іоні допомогла княгиня Васильчикова, якій він був духовним батьком. Пожертвувавши велику суму, вона також зайнялася клопотанням про заснування обителі в імператора Олександра II. Після того, як імператор дав свою згоду, на Звіринецькій горі виросла Свято-Троїцька церква зі школою-притулком для хлопчиків і лікарнею на його території.

Після встановлення у Києві радянської влади монастир переживав не найкращі часи: 5 червня 1918 року будівлі обителі серйозно пошкодив вибуху на артилерійському складі, а недобудовану дзвіницю розібрали на цеглу і збудували з неї сільськогосподарську академію. 1934 року монастир закрили, а ченців вислали у Казахстан. А в корпусах обителі у різні часи були дитяча колонія, склади, майстерні, гуртожитки. 1935 року Іонинський монастир опинився на території новоствореного ботанічного саду. У 60-тих роках Свято-Троїцьку церкву хотіли перебудувати під ботанічний музей, а під її куполом встановити пам'ятник біологу Івану Мічуріну. Однак задумане так і не вдалося втілити.

1991 року храм повернули вірянам. І хоча нинішній Іонинський монастир кардинально відрізняється від старого, тут, як і раніше, вершать добрі справи, допомагають бідним і навчають дітей. Після кончини отця Іони настали досить сумні часи для обителі та її прихожан, однак храм зумів пережити всі труднощі і продовжив свою роботу.

Дерев'яна вежа з годинником вважається найбільш старим баштовим годинником Києва. Їх виготовили в 1858 році в Парижі. Легенда свідчить, що ці куранти були подаровані письменником Оноре де Бальзаком своїй коханій Ганні Ганській. І спочатку перебували у неї в маєтку, а потім якимось шляхом потрапили в монастир ... Годинники жодного дня не знаходились без нагляду. Їх оберігав ієромонах Димитріан, навіть коли влада розігнала священиків. Він був настільки відданий монастирю, що не захотів його залишати і влаштувався в ботсад різноробочим. Тут він пропрацював до 1970 років, кожен день стежив за годинником, беріг їх, раз в тиждень заводив і...

Іонинський монастир був заснований отцем Іоною на історичній місцевості Звіринець. На тому місці, де сьогодні стоїть обитель, часто траплялися дивні речі: то стовпи вогню простягались аж до неба, то розливалася вода, яка застигала на одному місці. За життя отця Іони чутки про цей монастир, який київський митрополит Євгеній назвав «Руським Афоном», розносилися по Русі, і паломники приїжджали сюди з усіх округ для того, щоб поклонитися святим місцям

Історія Іонинського монастиря починається з 1860 року, коли ієромонах Видубицького монастиря Іона оселився на Звіринецькій горі. Згодом до нього приєднались ще два монаха – Гавриїл та Ілларіон. У березні 1861 року їм на горі явилася Матір Божа з настановою збудувати тут обитель.

Із благоустроєм монастиря Іоні допомогла княгиня Васильчикова, якій він був духовним батьком. Пожертвувавши велику суму, вона також зайнялася клопотанням про заснування обителі в імператора Олександра II. Після того, як імператор дав свою згоду, на Звіринецькій горі виросла Свято-Троїцька церква зі школою-притулком для хлопчиків і лікарнею на його території.

Після встановлення у Києві радянської влади монастир переживав не найкращі часи: 5 червня 1918 року будівлі обителі серйозно пошкодив вибуху на артилерійському складі, а недобудовану дзвіницю розібрали на цеглу і збудували з неї сільськогосподарську академію. 1934 року монастир закрили, а ченців вислали у Казахстан. А в корпусах обителі у різні часи були дитяча колонія, склади, майстерні, гуртожитки. 1935 року Іонинський монастир опинився на території новоствореного ботанічного саду. У 60-тих роках Свято-Троїцьку церкву хотіли перебудувати під ботанічний музей, а під її куполом встановити пам'ятник біологу Івану Мічуріну. Однак задумане так і не вдалося втілити.

1991 року храм повернули вірянам. І хоча нинішній Іонинський монастир кардинально відрізняється від старого, тут, як і раніше, вершать добрі справи, допомагають бідним і навчають дітей. Після кончини отця Іони настали досить сумні часи для обителі та її прихожан, однак храм зумів пережити всі труднощі і продовжив свою роботу.

Дерев'яна вежа з годинником вважається найбільш старим баштовим годинником Києва. Їх виготовили в 1858 році в Парижі. Легенда свідчить, що ці куранти були подаровані письменником Оноре де Бальзаком своїй коханій Ганні Ганській. І спочатку перебували у неї в маєтку, а потім якимось шляхом потрапили в монастир ... Годинники жодного дня не знаходились без нагляду. Їх оберігав ієромонах Димитріан, навіть коли влада розігнала священиків. Він був настільки відданий монастирю, що не захотів його залишати і влаштувався в ботсад різноробочим. Тут він пропрацював до 1970 років, кожен день стежив за годинником, беріг їх, раз в тиждень заводив і...