National Museum of Ukrainian Folk Decorative Art — Attraction in Kyiv

Сьогодні ми відвідали музей декоративного мистецтва. Касирка спілкувалася з нами грубо. Тон розмови був такий, наче ми, відвідувачі, заважаємо працювати робітниці на касі. Ми прийшли на виставку корейського мистецтва "утопія корейського народу", про що й сказали робітниці на касі. Нам сказали придбати вхідний квиток у музей. На вході на виставку виявилося, що вхід на неї вільний, що також написано на сторінці події у фейсбук. Я про це не знала, бо не читала до кінця опис, але вважаю, що робітники музея мали нас попередити, що вхід на виставку вільний. Натомість нам продали квиток на постійну експозицію. Ми думали подивитися і її також, але факт того, що нас обдурили, неприємний.

Фотографувати на телефон можна лише за 50 гривень. Це звичайно, право музею. Але. Ми не оплачували можливість фотографувати і я відчувала що музейні наглядачі просто сверлять нас очима у кожному залі. Вже у багатьох музеях міста фото на телефон дозволено робити без окремої доплати і це плюс для музея також. Бо відвідувачі потім діляться цими фото у соцмережах тим самим рекламуючи ці ж музеї. Я особисто відвідала багато виставок і музеїв саме тому що побачила у своїх друзів у соцмережах фото.

Також у музеї є колекція робіт Катерини Білокур і я подумала було б чудово, якби була видана книга про неї. На моє щастя я побачила таку книгу на касі коли ми виходили і вирішила її придбати. Касирка зітхнула так, наче я прийшла до неї додому і почала вимагати ту книгу. Вона мені її дала, а коли я дістала банківську картку - зітхнула ще важче і сказала давати готівку. Я кажу що не маю готівки. Вона каже що вже прибрала термінал і що взагалі то у них сьогодні скорочений робочий день. (А ми тут, бач, ходимо, а я ще й захотіла книгу купити). На годиннику було 15.58, ми вже виходили, музей працює до 18 і на офіційних сторінках музею я не знайшла інформації о котрій закінчується короткий день, а у музеї нас не попереджували. Зітхнувши втретє, касирка підключила термінал і продала мені книгу. Моє дякую і до побачення були проігноровані.

Загалом у цьому музейному просторі я відчувала себе так, наче мені - відвідувачу зовсім не раді, нкче я зайва у музеї. Я прийшла відвідати музей у свій вихідний і сподівалася спокійно провести свій вільний час, натомість отримала грубе спілкування, некомфортні умови огляду експозиції і була дезінформована працівниками про можливість вільного входу на виставку...

Співробітники музею - жах та хамство.

А експозиції чудові. Їхала туди подивитися на виставку автентичних сорочок, але переглянула і багато чудових виробів з кераміки.

Варто відвідати, тільки варто бути готовим, що ступивши крок на виставку другого поверху на вас відразу накинуться жіночки, які розмовляють криком та іншим чином самостверджуватися не вміють.

Настрій та враження були зіпсовані повністю ще до початку перегляду експонатів.

Причина? Наявність невеличкого (увага, не туристичного чи спортивного великого) жіночого рюкзака,відповідно, з гаманцем, телефоном та цінними речами, який не можна проносити на експозицію.

І дізнаєтеся ви про це тільки після того, як купите квиток і підніметеся на другий поверх. На касі вас ніхто не попередить, що не можна заходити з рюкзаком, незалежно від того розміром він 50 см чи 20 см. Охорона теж, доречі, про це ні слова, повз яку ви проходитиме до вбиральні.

Рюкзак можна покласти в камеру зберігання, але адміністрація відповідальності, звичайно, не несе за ваші особисті речі. А якщо цінні речі не хочете лишати в камері, то носіть в руках - це ж дуже зручно. Ви ж так і хотіли, ходити по виставці з купою речей в руках.

На прохання до агресивної пані покликати директора музею для того, щоб поспілкуватися про таку манеру спілкування співробітників, у відповідь прозвучало: «його вже не має». Ну звичайно, як могло бути по-іншому.

І питання не в наявності того рюкзака, а в манері доносити інформацію співробітниками, бо агресія та крик на відвідувачів НЕ Є НОРМОЮ. Мають бути правила, оголошені на момент придбання квитків, щоб відвідувач міг прийняти рішення чи може він взагалі відвідати чи ні.

Жах, що такі люди є співробітниками музею, які є обличчям міста, обличчям нашої історії та в-цілому нації. Шкода туристів, особливо іноземців та співчуваю їх враженню від нашої...

Сходила у нд на виставку робіт Марії Приймаченко і, як виявилось, це був останній день. Хоча на сайті взагалі вказано, що вона до 15 березня.

Друге, що спіткало, це те, що вони працюють виявилось до 17:00, а не до 18:00 як зазначено на сторінці у фс.

Третє із неприємного це співробітники, які говорять з тобою ніби ти невчасно прийшов. Коли о 16 прийшли до них на виставку чула питання від касира: "А ви точно встигнете переглянути?" і це було неввічливо і не м'яко. Взагалі, як виявилось виставка була лише на одну кімнату (взагалі це теж здивувало, бо там повинно було на декілька кімнат, якщо дивитись на фото інших з цієї виставки) і це питання ще більш абсурдніше звучить. Коли я питала на касі про листівки, жінка, знову таки, неввічливо попросила почекати, бо друкується чек, не давши відповідь на моє питання, і коли спитала повторно за них у відповідь почула, що вона вже закривається. (Спойлер, ми закінчили переглядати виставку о 16:45, вона все ще була на касі, продала іншим відвідувачам білети і не пішла). Жінка, яка в залі сиділа, коли зацікавились ми окулярами віртуальної реальності, грубо сказала, що треба почекати людину, яка за це відповідає. У інструкції, яка біля окулярів, цього взагалі не написано і розписано як можна з ними взаємодіяти самостійно. Пізніше, ця ж жінка дуже не м'яко, на питання про те звідки роботи і як потрапили в музей, відповіла, що не знаю і чому вона повинна це знати.

Чесно, враження жахливі, бо співробітники грубі люди, які навіть не попередять, що частини виставки відсутня, не можуть ввічливо відповісти на питання.

Але молода жінка, яка відповідає за окуляри віртуальної реальності, дуже професійна, ввічлива, якісно все допомогла, адекватно спілкувалась. Прям лайк! Дуже...