Odesa Literature Museum — Attraction in Odesa Urban Hromada

Музей сам по себе хороший, даже не будучи большим знатоком и специалистом в области литературы, обычному человеку есть что посмотреть - книги классиков изданные при жизни авторов, различные предметы, личные вещи и многое другое. В общем, что там говорить- музей достойный. Удовольствие от посещения испортил персонал. Я бы сказал не очень достойный работать в подобном заведении. Пришли в субботу в 15 часов, купили билеты (стоимость билетов это отдельная тема) - один взрослый, два детских, на кассе сказали: идете на верх, смотрите все что на втором этаже, а потом на первом, кроме временной экспозиции. Ок, пошли смотреть. В первом же зале нас спросили: а вы успеете посмотреть? Мы работаем до 16:00 !!! Ммм... мы конечно не студенты Фил или Истфака, нам просто посмотреть, но ощущение, что часики тикают появилось. В одном из залов я что-то спросил, на что смотритель буркнула: читайте там все написано. Я прекрасно понимаю, что смотритель не обязана отвечать и часто им это запрещено, но форма ответа подчеркнула не "мне не положено отвечать", а "я вам тут не обязана рассказывать". Ладно съели тут претензий как бы и нет, но осадок остался. В каждом зале смотрители стояли в стойке "низкий старт" и только наше присутствие мешало им куда-то бежать. Практически все залы проходные, один зал был не проходным и в нем был выключен свет. "Сюда нельзя?" - поинтересовался я. "Можно..." - с недовольным видом сказала женщина и включила свет. Ощущение нежданного и нежеланного гостя не покидало меня, я постоянно смотрел на часы и контролировал время. Спускаемся на первый этаж, видим только один открытый зал, направились туда, а там женщина направляясь нам на встречу и голосом и жестами настойчиво заявила: у вас сюда билета нет!!! Хорошо- ответил я, нас предупредили, что в наши билеты входит только постоянная экспозиция, но нам сказали, что после просмотра экспозиции на втором этаже, мы сможем ещё посмотреть на первом. Женщина удивительно посмотрела. На первом? Нет, тут больше ничего нет. Я не то что бы возмутился, но немного растерялся. - я же четко слышал, что ещё первый этаж. Переспросил ещё у одной смотрительницы, та вообще на голос начала брать: кто вам такое сказал? Я ?!!! Мне стало неловко. Ок. Может мне показалось. Вышли смотреть дворик. На улице дети (14 и 9 лет) подтвердили мне, что они слышали про первый этаж то же что и я. Уже во дворике нас догнала молодая женщина с красивыми карими глазами, судя по всему научный сотрудник, извинилась и сказала, что в музее мы не посмотрели ещё два зала. Мы вернулись. Посмотрели. Пробежали. Удовольствия было мало, но уже ж дело принципа. Когда мы уходили - смотрительницы выстроились вдоль перила на втором этаже и нарочно громко возмущались: "откуда ж это такие понаехали?". В общем хотели в музей, попали на Привоз, где за твои деньги тебя и обвесили (считай украли) и обхаяли. Во всей это ситуации единственно благодарен научному сотруднику, фамилии не знаю, но зовут Ксения или Оксана (бабульки звали Ксюша)- это единственный человек, который был на стороне посетителя, которой было стыдно за весь музей. В общем музей хороший, но на пару залов пытались кинуть. Кстати стоимость билета в музей (и в этот и в другие музеи Одессы тоже) довольно высокая и ориентирована скорее на иностранного туриста. Простым людям со среднестатистической зарплатой, сходить в музей всей семьёй довольно дорогое удовольствие. Понятно, что искусство бесценно, но то что в музеях оно принадлежит народу и стало быть должно быть доступно людям, но это уже...

Завітав 20 травня в Сад скульптур при Літературному музеї Одеси - а там немов на дріжджах розбухають царсько-радянські міфи про виключно російськомовну літературу Одеси. Парк присвячений переважно літераторам і персонажам, якось пов'язаними з Одесою.

Для них чомусь не існує одесит Володимир Рутківський - найбільший сучасний дитячий письменник, за чиїми творами зараз знімають вже другий художній фільм - «Джури козака Швайки», після вдалої «Сторожової Застави». Він давно відомий автор, відмічений нагородою за кращу казкову повість «Бухтик з тихого затону» ще 1967 року! Найкращі видавництва – Старого Лева і А-ба-ба-га-ла-ма-га – в черзі за його творами. А в Одесі з таким Літературним музеєм, присипаним ідеологічною трухою, НЕМАЄ сучасного іменитого видавництва, що могло б популяризувати нинішніх місцевих авторів.

Для них не існує одесит Святослав Караванський - поет і філолог, автор найбільших словників рим і синонімів української мови, написаних за 31 рік радянських таборів! Його вірші: Кинути слово, щоб бомбою стало! Кинути слово, щоб душі трясло! Кинути слово, щоб всіх хвилювало! Кинути слово – моє ремесло!''

Для них не існує Василь Василько - режисер та актор, що буквально кидав літературне слово з театральної сцени в зал до глядачів: 1925 року у фіналі вистави «За двома зайцями» викритий Голохвастов тікав у зал, в публіку, після чого актори виходили на авансцену, звертаючись до глядачів: - «Він утік! Держи його! Ось він! Он там! У партері! У ложі! Тримайте! Він ще тут!» - Глядач був у захваті від гри акторів, від постановки в цілому. Остап Вишня у 1928 році писав: «Навряд чи ще якийсь інший український театр користується такими симпатіями і визнанням з боку глядачів, як Одеська держдрама. Та й не тільки визнанням! Та й не тільки симпатіями! Театр люблять в Одесі! Саме люблять! Доброю, теплою, південної любов'ю. В Одесі про українську держдраму ви завжди почуєте: - Наш театр! Наша драма! У цьому «наш» чується, крім любові до театру, ще й гордість за цей «наш» театр».

Цей паноптикум скульптур свідчить не про освітлення душ істиною, а про ностальгію за імперськими міфами: за імператрицею, за московським пам'ятником Мініну і Пожарському (чомусь Ільф і Петров скопійовані саме в цій позі ?! ). Немає претензій до самих письменників в саду. Є претензії до навмисного ігнорування україномовних митців, що спотворює справжню Одесу, на користь неприкритої туги за імперією!

Від рукожопості або від карми гранітні постаменти вже починають руйнуватися під більшістю скульптур ( мабуть, скріпи не ті )). Плата за цей опіум для народу 60 грн, є десь 20 скульптур.

"Заборонених речей немає, є речі нерекомендовані" - прислухайтеся до Михайла Жванецького, та ігноруйте цю інсталяцію порохнявого міфу.!

До речі, там є не схожа на Михайла скульптура, без портфеля б не вгадав – схожа на Швейка. Вчора в Художньому музеї бачив скульптуру старого (скульптор Едуартс) - вона випромінювала більше мудрості і світла, і саме вона мені нагадала...

Квиток коштує 140 грн. В цю ціну входять основна експозиція та сад скульптор. У музеї є вбиральня, гардероб, але немає інфрастуктури для батьків з немовлятами або для людей з інвалідністю. Сам музей - це 2 поверхи з прекрасними залами, де розміщується основна експозиція. І от з нею найбільші проблеми: по-перше, експозиці майже не змінювалась протягом 20, а може і більше, років, по-друге, це фактично залишки радянської пропаганди, де літературний процес рухався від декабристів до народовольців через Герцена до Великого Жовтня 1917 та перемоги у Другій Світовій війні. Українська література тут показана, як слабенький потік у великоруському потоці. Сучасна українська література представлена маленьким стендом зі спогадами про російсько-українську війну. Після відвідування музею залишається відчуття смутку та роздратування, бо на 30 році незалежності в Одесі музей ретранслює російські наративи за твої гроші. Сподіваюсь, дожити до того часу, коли в Літературний музей прийдуть притомні люди та с можуть критично переглянути основну експозицію. Окремої уваги потребує Сад скульптур, який є зібранням кітчу, але найсумніше - це будівництво ЖК в історичному центрі та впритул до музею. Скоро з Саду скульптур буде відкриватися вид на...