Małopolski Ogród Sztuki — Attraction in Krakow

Дух рідної оселі

– Кого годує луг, у того твердий дух, – полюбляв він казати. З «лугових попасів» із лантухами трав несли ми щось і до столу. З озера – рибу, холодну й тверду, як крига. Подиву не було меж, як він ловив її. Нечутною, сторожкою видрою сунув у воді, приплямкував губами – і риба з підбережин, як зачарована, сама йшла йому до рук. У хащових обродах «добував гриба». Він ніколи не називав їх у множині, поштиво казав – «гриб». І називав його «лісовим м’ясом», та ще й цілющим. – Чому білий боровик такий для нас делікатес? Бо дає полегкість серцю, кріпить тіло і чистить кров. Маслюки помічні при головних болях, настоєм із них розтирають хворі суглоби. Дощовик гасить гарячку. Печериця гамує кров’яний тиск. Груздь знімає запалення ока. Висушена веселка гоїть виразки, пролежні й укуси. Свинушка розсмоктує пухлини. Модринова губка добра при сухотах і жовтусі. Моховик загострює зір. Козляк нещадно бореться зі всілякою заразою. Жовчний гриб відновлює печінку. Опеньок розріджує кров і навіть допомагає повернути пам’ять. А польовою порхавкою можна здолати навіть тиф… Про рятівну силу грибів він міг говорити нескінченно. А про лисичку розповіді його взагалі звучали, як пісня. Всю таємничу силу підземного царства вклав у неї ліс. Небо дало снагу сонця, а камінь (лисички люблять крем’янистий ґрунт) – свою тверду чистоту. Ніяка земна парость не рівняється з нею по чистоті. Ніякий черв її не точить, хоча гриби для нього – перша лакомина. Лисички самі гублять черви в людині і всю іншу нечисть. Велику допомогу дають і при недокрів’ї, кишкових розладах, виснаженні, дитячій худобі й ожирінні дорослих. «Хитра» лісова лисичка сама знає, що кому треба лікувати. – Хто часто їсть ці гриби, в того чиста і рухлива кров, – казав дідо. – Вони відмолоджують людину так само, як трава розмарин. Коли ми спускалися в села, він обмінював свої ліки з трав на харчі. Нам давали різні свіжі продукти. – Що буде з нашими припасами? – занепокоєно спитав я. – Тут же немає холодильника. Їх не вберегти. – Самі себе збережуть, – спокійно відповів він. І поклав масло, м’ясо, сир у слоїки і залив медом. – Тепер можемо йти хоч на півроку, а їжі нічого не буде. У погребі стояла діжечка з крем’яними камінцями на споді. До неї ми вкидали всі ягоди, які назбирували, а також фрукти-падалиці з саду. Ця квашенина була гарним салатом до наших страв. І дуже вітамінною. Щоразу після денних походів я мав розкішну купіль. Дідо Андрій нагрівав каменюки на вогнищі і клав їх у великі ночви. Відтак сипав на них знадоби – кришінь дьогтьового мила, попіл, крохмаль, бруньки чорної тополі, осики, берези, дубову стружку, деревій, перстач, герань лучну, корінь родовика… Я заливав це криничною водою. Розпечений камінь шкварчав, піднімаючи чорно-буре кипіння. Відтак я приймав цілющу ванну. А він приговорював: – Я обіцяв твоїй бабі, що ти повернешся не тільки цілим і здоровим, але й зміцнілим. Після тої купелі, до якої я влазив утомленим, кортіло літати і я засинав, як немовля. Спав я на постелі зі свіжого сіна, а під ліжком були коритця з гірською сіллю, пшеницею та яблуками – для оздоровлення помешкання. Підвішений до бантин дикий плющ та ялинові гілки з шишками свіжили повітря. У лісі дід Андрій набирав моху, щоб устелити вдома міжвіконня – від вогкості. А також зелені китички горобини – від чаду. Ватра в нас палилася по-чорному, дим виходив у відкритий комин. – А якби ми з тобою тут зимували, – докинув, – то між шибок насипали б ще й березових вугликів. Вони не дають замерзнути склу. Долівка в нашій хатині завжди була устелена сушеним чебрецем і шавлією. Стіл і мисник дідо чистив розбавленою мурашиною кислотою, яку сам і добував. А миски після їжі опускав у відро з водою та буковим попелом. Закіптюжений посуд чистився перетертою на порох цеглою. Для аромату в домі часто вечорами запалювалася скіпка з ялівця. А якщо ми хотіли щось підновити, то дідо Андрій робив фарбу з лляної олії, додаючи глину чи сажу, чи сік ягід, чи дерев’яне лико, чи синій камінь, чи навіть почавлених комах… – Житловище людське має бути угоєно всяко, – зауважував. – Як це розуміти?...

Miejsce godne uwagi dla teatromanow oraz kinomanów. Znajdują się tu dwie sale kinowe na poziomie 0, jak również na poziomie -1. Budynek spełnia wszelkie standardy dostępności architektonicznej dla osób z niepełnosprawnościami ruchowymi tych poruszających się na wózkach i o kulach. Mnóstwo przeszklonej przestrzeni i wiele drzwi tylko większość w widocznym miejscu nie do odtworzenia. Trzeba za każdym razem obchodzić budynek by wejść doń od frontu. Przemila obsługa w budynki, choć w szatni teatralno kinowej 2 osoby i pani która cierpi na brak profesjonalizmu. O Zgrozo mieszcząca się tu sceną będąca oddziałem teatru Słowackiego choć przyjazna to bilety na spektakle sprzedawane na miejsca nienumerowane powoduje że w osobach zmierzających do teatru budzą się dzikie instynkty. To nie godzi się dla świątyni sztuki jaka mam zdaniem...

As a cultural center, it is outstanding. Two stars have been deducted for the cigarette smoke inside. It is almost impossible to enter the cinema room without being encountered with a headache giving smoke. It is so simple to solve the issue, but nobody...