Czarka Tearoom — Restaurant in Krakow

Містика села тут отака, дорогі чаюни! Дух рідної оселі

– Кого годує луг, у того твердий дух, – полюбляв він казати. З «лугових попасів» із лантухами трав несли ми щось і до столу. З озера – рибу, холодну й тверду, як крига. Подиву не було меж, як він ловив її. Нечутною, сторожкою видрою сунув у воді, приплямкував губами – і риба з підбережин, як зачарована, сама йшла йому до рук. У хащових обродах «добував гриба». Він ніколи не називав їх у множині, поштиво казав – «гриб». І називав його «лісовим м’ясом», та ще й цілющим. – Чому білий боровик такий для нас делікатес? Бо дає полегкість серцю, кріпить тіло і чистить кров. Маслюки помічні при головних болях, настоєм із них розтирають хворі суглоби. Дощовик гасить гарячку. Печериця гамує кров’яний тиск. Груздь знімає запалення ока. Висушена веселка гоїть виразки, пролежні й укуси. Свинушка розсмоктує пухлини. Модринова губка добра при сухотах і жовтусі. Моховик загострює зір. Козляк нещадно бореться зі всілякою заразою. Жовчний гриб відновлює печінку. Опеньок розріджує кров і навіть допомагає повернути пам’ять. А польовою порхавкою можна здолати навіть тиф… Про рятівну силу грибів він міг говорити нескінченно. А про лисичку розповіді його взагалі звучали, як пісня. Всю таємничу силу підземного царства вклав у неї ліс. Небо дало снагу сонця, а камінь (лисички люблять крем’янистий ґрунт) – свою тверду чистоту. Ніяка земна парость не рівняється з нею по чистоті. Ніякий черв її не точить, хоча гриби для нього – перша лакомина. Лисички самі гублять черви в людині і всю іншу нечисть. Велику допомогу дають і при недокрів’ї, кишкових розладах, виснаженні, дитячій худобі й ожирінні дорослих. «Хитра» лісова лисичка сама знає, що кому треба лікувати. – Хто часто їсть ці гриби, в того чиста і рухлива кров, – казав дідо. – Вони відмолоджують людину так само, як трава розмарин. Коли ми спускалися в села, він обмінював свої ліки з трав на харчі. Нам давали різні свіжі продукти. – Що буде з нашими припасами? – занепокоєно спитав я. – Тут же немає холодильника. Їх не вберегти. – Самі себе збережуть, – спокійно відповів він. І поклав масло, м’ясо, сир у слоїки і залив медом. – Тепер можемо йти хоч на півроку, а їжі нічого не буде. У погребі стояла діжечка з крем’яними камінцями на споді. До неї ми вкидали всі ягоди, які назбирували, а також фрукти-падалиці з саду. Ця квашенина була гарним салатом до наших страв. І дуже вітамінною. Щоразу після денних походів я мав розкішну купіль. Дідо Андрій нагрівав каменюки на вогнищі і клав їх у великі ночви. Відтак сипав на них знадоби – кришінь дьогтьового мила, попіл, крохмаль, бруньки чорної тополі, осики, берези, дубову стружку, деревій, перстач, герань лучну, корінь родовика… Я заливав це криничною водою. Розпечений камінь шкварчав, піднімаючи чорно-буре кипіння. Відтак я приймав цілющу ванну. А він приговорював: – Я обіцяв твоїй бабі, що ти повернешся не тільки цілим і здоровим, але й зміцнілим. Після тої купелі, до якої я влазив утомленим, кортіло літати і я засинав, як немовля. Спав я на постелі зі свіжого сіна, а під ліжком були коритця з гірською сіллю, пшеницею та яблуками – для оздоровлення помешкання. Підвішений до бантин дикий плющ та ялинові гілки з шишками свіжили повітря. У лісі дід Андрій набирав моху, щоб устелити вдома міжвіконня – від вогкості. А також зелені китички горобини – від чаду. Ватра в нас палилася по-чорному, дим виходив у відкритий комин. – А якби ми з тобою тут зимували, – докинув, – то між шибок насипали б ще й березових вугликів. Вони не дають замерзнути склу. Долівка в нашій хатині завжди була устелена сушеним чебрецем і шавлією. Стіл і мисник дідо чистив розбавленою мурашиною кислотою, яку сам і добував. А миски після їжі опускав у відро з водою та буковим попелом. Закіптюжений посуд чистився перетертою на порох цеглою. Для аромату в домі часто вечорами запалювалася скіпка з ялівця. А якщо ми хотіли щось підновити, то дідо Андрій робив фарбу з лляної олії, додаючи глину чи сажу, чи сік ягід, чи дерев’яне лико, чи синій камінь, чи навіть почавлених комах… – Житловище людське має бути угоєно...

If you have an inquisitive soul, finding the tea shop itself is a fun quest. When you find it, tucked away in the basement of an unassuming house in the Old Town, and you enter through the coloured glass door, you'll fall in love. A dim light (though with candles good enough for reading, at least for me), tranquil music. A very large selection of teas, overwhelming I would even say. A kind and helpful staff. And what struck me as the most amazing; the low hum and cheerful chatter of quiet conversation. Not a loud boom of talking, not silence and whispers, the perfect undertone of polite discourse. It's a magical place that I wish I could spend more time with, and one that I instantly recommend to anyone that is...

Really nice and special place. Highly recommended for anny one. Especially as a tourist attraction. Because place is magical. You can taste out there almost anny kind of tea and also Yerba mate. They are preparing special unique types of tea. That tea is just amazing. Try and taste them as many times as you want. You can buy out there also anny tea and take that stuff with you. The place is deeply hidden in centre of Kraków. So try to find it out and discover how mysterious it is. Anyway highly recommended try...